Навіть не знаю. Якщо взяти рік народження (1692) Захара Іскри за Модзалевським і відняти рік смерті 1708 за П.Меріме, то виходить,що наш персонаж прожив лише 16 років. Неузгодженість не лише в іменах, а й у роках життя.

Біографія І́скра Заха́р Ю́рійович wikipedia.org

Походив із козацько-старшинського роду Іскр, доводився небожем полтавському полковнику Івану Іскрі. Козацьку службу розпочав на Правобережжі. Брав участь у поході Яна III Собеського проти турецької армії під Відень в 1683 році. Після відновлення правобережних козацьких полків в 1684 році — полковник Корсунського полку. На чолі полку в 1686-1687 роках здійснив похід у Молдову проти турків.

Після проголошення пацифікаційним сеймом 1699 року курсу Речі Посполитої на ліквідацію козацтва Захар Іскра разом з Семеном Палієм, Самійлом Самусем і Андрієм Абазиним очолив національно-визвольну боротьбу на Правобережжі. В жовтні-листопаді 1702 року на чолі Корсунського полку розгромив польські війська під Немировом і Бердичевом, змусив капітулювати залогу міста Біла Церква. Під натиском переважаючих сил ворога в 1704 році зі своїм полком відступив на Лівобережну Україну і визнав юрисдикцію гетьмана Івана Мазепи. За участь у доносі І. І. Іскри на Мазепу в 1708 році заарештований гетьманом у Батурині разом із сином Климентом (Климентієм).

Після реабілітації Петром I І. І. Іскри обіймав сотницький уряд (посаду) у Погарській сотні Стародубського полку, а 1713 року числився «значковим військовим товаришем», в 1714—1721 роках виконував обов'язки полкового обозного названого полку.
Діти

Мав синів:

* Климентія (рік народження невідомий — перед 1730) — трахтемирівського сотника, переяславського полкового хорунжого;
* Івана — сотника компанійського полку;
* Григорія

та дочку Олену, одружену з компанійським полковником К. Часником.

КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА ТА ВИЗВОЛЬНІ РУХИ
Розв'язання "турецької проблеми" та рішення пацифікаційного сейму змінюють політику правобережного козацтва щодо урядових кіл Польщі. Отримавши звістку про сеймову ухвалу, старшина збирає раду у Фастові, після якої до Варшави відправляється лист за підписом "Семена Палія полковника Війська В.К.М. Запорозького, сотників, отаманів і черні". У посланні до короля Августа II Сильного від 15 серпня 1699 р. козацтво скаржилося на те, що його витісняють за допомогою військової сили з повторно колонізованих земель. Для контролю за виконанням цих вимог до королівської резиденції вирушило посольство на чолі з полковником З.Іскрою. Рішення польської ради сенату про наділення "демобілізованого" козацтва визначеними коронним урядом вільними землями задовольнило тільки певну частину правобережців. С.Палій у листі до короля від 22 серпня 1700 р. рішуче не погодився з такими постановами польської верховної влади. Перед тим він уклав тимчасове перемир'я з регіментарем Б.Вільгою, який розпочав виконувати сеймову конституцію про знищення українського козацтва на Правобережжі.

Опираючись на постанову сейма Речі Посполитої 1685 р. разом з наказним гетьманом А. Могилою, полковниками А. Абазином, С. Самусем,З. Іскрою розпочав реколонізацію спустошених війнами земель на Правобережжі. 25 серпня 1685 р. С. Палій видав свій універсал з Білої Церкви, в якому сповіщав усіх, хто проїжджав територією його полку про введення мита на користь місцевої козацької адміністрації.